Гуцульщина - один з найколоритніших регіонів України, що розташований у в сточищі річок Прута, Черемоша і Серету, горішньої Сучави, горішньої Надвірнянської Бистриці та горішньої Тиси.

Гуцульський етнос охоплює південно-східну частину Українських Карпат, а це:

Івано-Франківська область: Верховинський, Косівський (без північної смуги) райони, південні частини Надвірнянського та Богородчанського районів

Чернівецька область:

Путильський район та південна частина Вижницького та Сторожинецького районів;

Закарпатська область: Рахівський район.

До історико-етнографічної Гуцульщини належали також деякі землі у Буковині та на Мармарощині - це північні місцевості Сигора та Вишіва, що зараз відносяться до території Румунії. Слід зазначити, що у 1918—1919 роках, протягом трохи більше, ніж пів року, у центральній частині Мармарощини існувала Гуцульська Республіка, що повстала з бунтівних визвольних настроїв гуцулів, підтримувана українцями з Галичини. Згодом ці землі були окуповані румунськими військами в ході румуно-угорської війни за Семигород.

Як і в інших чисельних етносах, на культуру, побут та звичаї гуцулів неминуче впливали умови їхнього проживання: особливості клімату, недостатні площі придатної для рільництва землі, наявність величезних лісних масивів та високогір'я. Не випадково, що усі ці обставини призвели до активного розвитку тваринництва (зокрема вівчарства) та пов'язаних з ним ремесел: ткацтво з вовни овець, обробка шкіри, виготовлення різноманітних сирів, тощо.

Гуцули жили із скотарства і займалися лісосплавом. Для роботи та мандрівок між сталими поселеннями та високогірними пасовищами (полонинами) вони вивели породу малих і витривалих коней "гуцуликів", яких використовують як тягову робочу силу й донині.

З характером господарства гуцулів, великою мірою, пов'язаний і особливий тип їх поселень — здебільшого розпорошене розміщення садиб ("оседків") не тільки в долинах, а й на схилах і верхах гір, тобто ближче до випасів та лісництв. На Гуцульщині зберігся давній тип двору із замкнутою за периметром системою будівель, що має назву ґражда. Основним матеріалом для одягу гуцулів були домоткане вовняне сукно, овече хутро та самотужки оброблена шкіра, лляне та конопляне полотно. Компоненти традиційного вбрання, зокрема святкового і обрядового, відзначалися неймовірно багатою орнаментацією та прикрасами: вишивкою, капсуванням, інкрустацією, тисненням на шкірі, гуцульським мосяжем (оздоби з металу: литво, металоплетіння) - особливими додатками до одягу, які ми бачимо в експозиції. Різноманітні топірці (бартки), шкіряні торби (тобівки), широкі оздоблені чоловічі пояси (череси), тонкі оздоблені "бакунтові" пояси, нашийні жіночі прикраси тощо - усе це було невід'ємною частиною гуцульського побуту. До речі, традиція красивого широкого чоловічого пояса "череса" розвинулася з потреби гуцулів підтримувати в такий спосіб спину, оскільки роботи з деревиною провокували великі навантаження саме на цю ділянку тіла. Тому первинно черес увійшов у побут з практичних та функціональних міркувань, та згодом розвинувся у декоративний статусний елемент гуцульської ноші.

До інших допоміжних видів діяльності гуцулів належали збиральництво ягід, грибів, горіхів, лікувальних трав і т.п, лозоплетіння, гончарство, обробка дерева. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солеваріння, виготовлення поташу, вугілля і смоли.

Своєрідні архаїчні риси стійко зберігалися в сімейному і громадському побуті з властивими їм повагою до батьків, сільських старійшин, звичаїв, обрядів, міфології, традиційних знань, вірувань. У них простежуються відбитки духовного життя різних епох, починаючи ще від дохристиянського періоду нашої історії: поєднання давніх вірувань, елементів, знакових символів, що брали свій початок у спостереженнях за природою, у фантастичних ірраціональних уявленнях та у практичному досвіді, набутому і перевіреному упродовж віків.Гуцульський фольклор, зокрема обрядові пісні, казки, легенди, перекази відзначаються цікавими мотивами, сюжетами, образами, своєрідною мелодикою.

З давнього часу Гуцульщина відома і оригінальним ужитково-декоративним мистецтвом: керамікою, різьбою по дереву, чудо-писанками, ткацтвом, вишивкою, художньою обробкою металу, шкіри, прикрасами з бісеру, виробами з рогу, сиру тощо. Надбання гуцульських народних майстрів вражає яскравістю, живописністю, багатством різновидів технічного виконання, оригінальністю орнаментальних композицій, образів і мотивів. У подорожніх нотатках мандрівників 18 - 19 століття можна знайти перші письмові описи одягу та вражаючих зразків художнього промислу гуцулів. Навіть побутові речі, як от люлька, топірці, горіхоколи, коробки для тютюну та самокруток, посуд, свічники, меблі, взуття торбини-тобівки, порохівниці та пістолі відзначалися неймовірно трудомістким оздобленням з використанням різних технік та промислів. Зразки ви можете побачити на стендах експозиції.

Не дивлячись на складну історію цих земель (Гуцульщина входила до складу різних імперій та князівств), цей етнос завжди зберігав свою архаїчну неповторну і непереборну самобутність, і саме гуцули завжди були справжніми господарями на цих теренах, попри штучно насаджене адміністративне управління іноземних зайд. Гуцули віками тримали свої старозвичаєві порядки, самобутню культуру і матеріальні надбання народного мистецтва, а духовна культура, особливості клімату, віддаленість від великих шляхів та поселення у глибині гір стали базою для розвитку взаємоповаги, взаєморозуміння та взаємовиручки поміж гуцулами. Слід згадати, що навіть в часи совєтської окупації, саме цей етнос особливо яскраво зберіг свої етнічні ознаки, адже заїжджі червоні активісти побоювалися залишатися і впроваджувати свої порядки у наших карпатських лісах, і для цього у них були всі підстави.

У нашому музеї ви можете побачити не тільки унікальну самобутність гуцульського краю, а й особливості кожного окремого села чи його околиць.

Розглянемо, для прикладу, село Космач. Взагалі слово «космач» мовознавці тлумачать як «келія сонця». Може тому у космацькому одязі, ткацтві, писанці переважають жовтогарячі барви (ми бачимо зразки одягу та побуту у експозиції). До речі, Космач визнано найбільшим селом Європи! А ще кажуть, що якщо подивитися вниз на село, то складається враження, що дивишся на соняшник, утворений власне центром і 32 його гірськими присілками...

Гуцули зберегли не тільки особливості ноші чи оздоби, а й характерні назви, що часто дивують та захоплюють приїжджих туристів та дослідників. Деякі з них:

крисаня - гуцульський капелюх, що на свята прикрашався стрічками, пишним пір'ям та оздобами ручної роботи.

сардак - верхній одяг, що виготовлявся з домашнього сукна і у кожному селі оздоблювався по особливому.

кептар - безрукавний хутряний кожух, що виготовлявся з овечої шкіри та оздоблювався кольоровим сап'яном, вовною, плетінням та металом.

постоли - саморобне взуття з натуральної шкіри.

капчурі - вовняні шкарпетки, що носили до постолів

гуні, рогачки, чільця і т.д....

Усе це Ви з насолодою можете оглянути в нашій експозиції.