Наддніпря́нська Украї́на, також Наддніпря́нщина, Придніпрянщина, Придніпров'я, Середнє Подніпро́в'я, в т.ч. Задніпров’я — це історико-географічна частина України, яка початково включала центральні і північні області України з центром у Києві, себто лишень Середню Наддніпрянщину. Це давній український географічний та історичний край, що визначається долиною річки Дніпро.

Антропологічно він переважно належить до центральноукраїнської області, окрім Нижньої Наддніпрянщини, та займає землі по ліву і праву сторони Дніпра, що лежать безпосередньо в долині Дніпра і його малих та середніх притоках, а також наближені землі великих приток (Прип'ять, Десна). Поділяється цей край на Верхню, Середню та Нижню Наддніпрянщину.

Також термінами «Наддніпрянська Україна», «Наддніпрянщина» або «Велика Україна» позначали схід і центр України, що були під владою Російської імперії, а пізніше УРСР — на противагу заходу України, який у різні періоди свого існування перебував під владою Австро-Угорщини, Польщі та інших держав.

Через брак місця для експонування нам довелося укрупнити та узагальнити сектор, який представляє одяг сучасних Київської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Черкаської та Сумської областей, представивши лише характерні типи сорочок, прикрас, вінків, керсеток, плахт та інших елементів строю.

Український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець кінця ХІХ-початку ХХ століття Федір Вовк виокремлював лише два основні типи сорочок: Лівобережний та Правобережний. Пізніше дослідники сформували такі типи як «Полтавська сорочка», який був характерним для Лівобережної України, а також «Київська», «Чернігівська» і т.д. Вони поєднують особливості виготовлення натільного вбрання, що побутувало на цих теренах.

Полтавщина цікава тим, що вишивка тут виконувалася переважно нитками білого або пастельних відтінків, тому сорочки виходили дуже ніжними та вишуканими, а розмаїття орнаментів робило вироби особливо святковими. Сорочки для жінок шили без комірця. Виріз горловини збирали складочками та обшивали стрічкою. Рукави кроїли широкими, знизу вони збирались у так звані «чохли». Вишивали сорочки по рукавах, вставках і подолі різними техніками (лиштва, мережка, вирізування) та орнаментами (геометричними чи рослинними), білими нитками з додаванням інколи червоного, синього, чорного кольорів.

Для чоловіків шили сорочки, схожі за кроєм до жіночих. Виріз так само збирався складками, на які пришивали високий комір. Рукави теж робили широкими, а понизу також вшивали у «чохли». Але були й інші за формою чоловічі сорочки – чумацькі. Комірець в них робили низький, а рукави прямі. Особливості крою сорочок і орнаментальні мотиви та техніки оздоблення, притаманні Полтавщині, поширилися на дуже великі території, адже межі колишньої Полтавської губернії були значно більшими, ніж межі однойменної сучасної області.

Для вишивки на рушниках, серветках, скатертинах та предметах побуту обирали симетричний орнамент з птахами, квітами, листям, вазонами (Берегинями), які розміщувались з боків та наче тягнулися до центру. По краях вироби обшивались в’юнцем, який мав схожу тематику.

Чернігівщина. Їй притаманні так звані «білі вишивки», оздоблені геометричними або геометрично-рослинними візерунками. Для них застосовували білі нитки, які зрідка поєднували з чорними та червоними і найчастіше декорували «набируванням» неймовірно дрібними стібками.

Якщо говорити про Київщину, то вона відрізнялася поєднанням різних видів орнаментів у вишивці. Найбільш розповсюдженими були геометричні візерунки (ромби, квадрати) та рослинні (виноград, хміль, чорнобривці, дубове листя, шишки). Для роботи брали білі, коралово-червоні нитки, а для того, щоб підкреслити малюнок, його часто обводили синім кольором. Пізніше, через те, що сині нитки були обмежені в доступі, їх поволі витіснили чорні. У роботі часто використовували нитки з крученої бавовни, так звану заполоч, яку завозили торгівельними шляхами через Крим із країн сходу.

Якщо ж говорити назагал, то найпоширенішим для виготовлення сорочок було лляне та конопляне полотно. Цікаво, що конопляне виготовляли із чоловічих стебел рослини - «плоскіні», та жіночих - «матірки». Із «плоскіні» ткали тонше та якісніше полотно, а з «матірки» воно виходило гіршої якості - грубше та сіріше. У селах цих земель у ХІХ столітті жінки вишивали сорочки доморобними лляними або конопляними нитками. Пізніше, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття для вишивання застосовували крамні (куповані, привозні) бавовняні нитки - заполоч, рідше - вовняні та шовкові. Білим по білому вишивали на вибіленому чи невибіленому полотні вибіленою ниткою. У жіночих сорочках пишно декорували рукави, уставки та поділ.

Вишивки лівобережної та правобережної України хоч і були досить схожі, однак таки мали відмінності. Так, у вишивках, які виробляли на лівому березі Дніпра, майже не використовували кольорові відтінки. Вишивка робилась білим по білому, брались в роботу також сірі чи трохи підсинені нитки. Вишивали, частіше за все, настилуванням, до якого додавали ажурне вирізання, що робило витвори цікавішими, а білий колір - виразнішим. В якості орнаменту обирали рослинні, геометричні, інколи зооморфні мотиви, а також популярною була вишивка виноградного грона, хмелю, листя дуба.

Жіночі та чоловічі сорочки, звичайно ж, відрізнялись своїм кроєм, техніками та орнаментами. Крій сорочок для чоловіків відрізнявся від жіночих комірцем-стійкою, який мав застібку у вигляді двох петельок, крізь які просувався шнурок з шовку червоного або чорного кольору. Рукави шили широкими і прямими, деколи з манжетом. Вишиті вони були скромніше, ніж жіночі та оздоблювались по низу рукавів та по комірцевій зоні. На чоловічих найбільш вишитою була пазуха - по обидва боки розрізу були дві вертикальні широкі смуги або ж повністю заповнювнена візерунком широка прямокутна манишка.

Ще, говорячи про сорочки цих регіонів, ми не можемо оминути увагою вишивку червоно-чорними квітковими орнаментами, яка у певний період увійшла в моду на цих землях і надовго закріпилася, ставши частиною нашої традиції. Та про неї, так звану «брокарівську вишивку», ми детальніше розповімо в окремому розділі нашої екскурсії.

Через неможливість виставити усю колекцію і розширено розкрити кожен регіон України, у нашому музеї «Велику Україну» представлено не стільки одягом, скільки рідкісними жіночими прикрасами. Щоб довідатися про них більше, запрошуємо вас перейти до розділу «Дукачі».