За́хідне Поді́лля — частина мальовничої Подільської України, яка простягається уздовж лівого берега ріки Дністер і окреслюється такими річками як Стрипа (на заході), Збруч (на сході) та Дністер (на півдні). Північна ж межа пролягає переважно по обрисах сучасної самобутньої та чарівної Тернопільщини.

Найбільшими промисловими та культурними містами Західного Поділля є Тернопіль, Кам'янець-Подільський та Хмельницький, а також міста: Бар, Червоноград, Теребовля, Чортків, Заліщики, Борщів, Летичів, Меджибіж та інші.

Слід зазначити, що сам Тернопіль територіально знаходиться в історичному регіоні "Галичина", і власне з цієї причини Західне Поділля іноді називають ще Галицьким Поділлям, але це визначення вживається здебільшого стосовно тернопільської частини, що була у складі Австро-Угорської імперії (Королівства Галичини та Володимирії).

Походження назви «Поділля» трактують як поєднання понять «по» і «дол» («дол» - це нижня частина, тобто поселення ПО ДОЛині між річками, які зазначені вище).

Етнічна мода цього краю унікальна і надзвичайно самобутня. Типи шиття та змережування вражають своїм різноманіттям, а монохромність і водночас багатство пишної оздоби задовольняють та захоплюють навіть найвибагливіших естетів та найвимогливіших експертів.

Вишиванки Західного Поділля мають певні ознаки, які характерні тільки для цього краю, як, наприклад, вишиття чорними вовняними об'ємними нитками по білому конопляному та льоно-конопляному полотну. Чорноземи Поділля дозволяли вирощувати коноплю дуже хорошої якості і з неї продукувати прекрасні та довговічні нитки та тканини.

Густота вишивки та її багатство вражали, а чорний колір борщівської та заліщицької вишиванки стали своєрідною візитівкою цього регіону. Чорний колір густо зашитих рукавів домінував здебільшого у північному регіоні приблизно до 1930-х років ХХ століття.

Існує легенда, що в часи сивої давнини, коли на ці землі нападали орди татар, знищуючи та спалюючи вщент села, що траплялися на їхньому шляху, тут полягло стільки людей, що жінки, які залишилися, дали обітницю сім поколінь носити чорну вишиту сорочку навіть на свята та весілля. Це, звісно, лише легенда, оскільки письмових згадок про це не зафіксовано, та цілком можливо, що на цих землях дійсно мали місце такі історичні події, які, в свою чергу, і дали поштовх до розвитку подібної етнічної моди.

Так чи інакше, так званий "Чорний шлях" (місцевість, де у вишиванках домінує чорний колір) простягається такою собі смугою, яка тягнеться від Вінниччини, що належить до Східного Поділля і аж до Сокальщини, що на Львівщині.

Окремої уваги заслуговують чоловічі борщівські сорочки-рукав’янки, зразки яких гідно представлені у нашій експозиції. Такий багатий та водночас вишуканий декор рукавів є унікальним і не зустрічається більше у жодному куточку України. Цікавим є також те, що така естетична регіональна особливість не розповсюдилася навіть на сусідні райони у межах цієї ж етнічної групи.

У 2020 році борщівську народну вишивку внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, і ми впевнені, що на черзі до подібного визнання також і вишиття та народні промисли кожного з етнічних регіонів нашого краю.