За́хідне Поді́лля — частина мальовничої Подільської України, яка простягається удовж лівого берега ріки Дністер і окреслюється річками: Стрипа (на заході), Збруч (на сході), та Дністер (на півдні). Північна ж межа пролягає переважно по обрисах сучасної самобутньої та чарівної Тернопільщини. Найбільшими промисловими та культурними містами Західного Поділля є Тернопіль та Кам'янець-Подільський, Хмельницький, а також міста: Бар, Червоноград, Теребовля, Чортків, Заліщики, Борщів, Летичів, Меджибіж та інші.

Слід зазначити, що сам Тернопіль територіально знаходиться в історичному регіоні "Галичина", і власне з цієї причини Західне Поділля деколи називають ще Галицьким Поділлям, але це визначення вживається здебільшого стосовно його тернопільської частини, що була у складі Австро-Угорської імперії (Королівства Галичини та Володимирії).

Походження назви «Поділля» трактують як поєднання понять «по» і «дол» («дол" - це нижня частина, тобто поселення по ДОЛині між річками, про які зазначено вище).

Етнічна мода цього краю унікальна і надзвичайно самобутня. Типи шиття та змережування вражають своїм різноманіттям, а монохромність і водночас багатство пишної оздоби задовольнить та вразить найвибагливіших естетів та найвимогливіших експертів.

Вишиванки Західного Поділля мають певні ознаки, які характерні тільки для цього краю, як, наприклад, вишиття чорними вовняними об'ємними нитками по білому конопляному та льоно-конопляному полотну. Чорноземи Поділля дозволяли вирощувати коноплю дуже хорошої якості і з неї продукувати прекрасні та довговічні нитки та тканини.

Густота вишивки та її багатство вражали, а чорний колір борщівської та заліщицької вишиванки стали своєрідною візитівкою цього регіону. Чорний колір густо зашитих рукавів домінував здебільшого у північному регіоні і переважно до 1930-х років ХХ століття.

Легенда говорить, що в часи сивої давнини, коли на ці землі нападали орди татар, знищуючи та спалюючи вщент села, що траплялися на їхньому шляху, тут полягло стільки людей, що жінки, які залишилися, дали обітницю сім поколінь носити чорну вишиту сорочку навіть на свята та весілля. Це, звичайно, всього лише легенда, оскільки письмових згадок про це не зафіксовано, та цілком можливо, що на цих землях дійсно мали місце такі історичні події, які, в свою чергу, і дали поштовх до розвитку подібної етнічної моди.

Так чи інакше, так званий "Чорний шлях" (місцевість, де у вишиванках домінує чорний колір) простягається такою собі смугою, яка тягнеться від Вінниччини, що належить до Східного Поділля і аж до Сокальщини, що на Львівщині.

Окремої уваги заслуговують чоловічі борчівські сорочки-рукав’янки, зразки яких гідно представлені у нашій експозиції. Такий активний, багатий та водночас вишуканий декор рукавів є унікальним і не зустрічається більше у жодному куточку України. Дивним є також те, що така естетична регіональна особливість не розповсюдилася навіть на сусідні райони у межах все цієї ж етнічної групи.

У 2020 році борщівську народну вишивку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, і ми впевнені, що на черзі до подібного визнання вишиття та народні промисли кожного з етнічних регіонів нашого краю.