Волинь та Західне Полісся – древньоруська історична область у басейні південних приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу на північному заході сучасної України. Розташована між Поділлям на півдні та Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеревом та верхів'ями Ужа на сході. Волинь охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, західну частину Житомирської та північні частини Тернопільської та Хмельницької областей. У дещо ширшому трактуванні, до Волині можна зарахувати південну частину Берестейської області Білорусі і східну частину Люблінського воєводства Польщі.

Здається, ніби час зупинився аби насолодитися віковою величчю цих місцин. Столітні ліси, блакитноокі озера та соковиті луки надихали не одне покоління українських митців. Волинь стала справжньою колискою західно-української культури, цілою скарбницею звичаїв, традицій та ремесел. На цих землях черпала натхнення ціла плеяда відомих українців, з-поміж яких такі легендарні постаті як письменниця, фольклористка та громадська діячка Драгоманова-Косач Ольга (яка творила під псевдонімом Олена Пчілка), письменник, лікар та педагог Левицький Модест Пилипович, письменник та журналіст Улас Самчук, співзасновник та активіст слов'янофільсько-українського київського об'єднання «Кирило-Мефодіївське братство» Микола Костомаров та інші. А чого вартують самі тільки легенди та утаємничення незабутніх "Лісової пісні" Лесі Українки чи "Озерного вітру" Юрка Покальчука!

Та повернемося до історії та етнографії! На території сучасної Волинської області споконвічно жили племена дулібів, волинян, бужан, лучан та берестян. З їхніх часів нам залишилися на згадку неймовірні легенди, самобутній фольклор, неперевершені архітектурні здобутки та твори невідомих народних майстрів. Одними з найцікавіших археологічних знахідок на Волині та Поліссі можна вважати різьблені дерев’яні орнаменти, що їх відносять до доби неоліту (5000-1800 рр. до н.е.). Шматочки кераміки, віднайдені, у цих краях також щедро оздоблені досить характерними орнаментами, і усе це відлуння стародавніх та самобутніх культур знайшло вельми широке відображення у вже більш сучасних знахідках та рукотворах. Відтак, стародавніми посланнями нащадкам стали такі візерунки, як «ялинка», «ромби», «трикутники», "квадрати" та «хрести».

Це все не могло не мати відображення у одязі українців післяруської доби. Отже, характерними орнаментами прикрашали себе волиняни і за часів литовського князівства, і під польською шляхтою, і перебуваючи під московським гнітом. Люди з покоління в покоління зберігали ці прадавні автентичні знаки і плекали знання про їх розуміння та тлумачення. Так, всього лише 100 років тому, одяг нам з легкістю замінював паспорт. Характер вбрання, його певні елементи, аксесуари, колористика та орнаменти безпомилково вказували на соціальний та майновий стан людини, її вузькорегіональну приналежність. Він промовисто декларував чи у шлюбі та чи інша жінка або чоловік, у святі, жалобі чи у пості, а також неминуче засвідчував свою доречність до певного свята чи події (адже побутував і обрядовий одяг, виготовлення якого було обов'язковим для певних важливих подій у житті людини, родини чи громади в цілому).

Віками народні майстри створювали культуру української ноші та вдало свідомо і несвідомо послуговувалися своєрідною, рідною, виплеканою з дитинства мовою знаків. Усі види одягу та його оздоблення мали власну техніку виконання. Для розробки та виконання цих технік застосовували той чи інший візерунок у залежності від тканини, її щільності, розміру полотна тощо. Також цілим мистецтвом можна назвати вибір ритмічності орнаменту, частоти чергування смуг, гармонії та співвідношення орнаментів між собою та по відношенню до кольору основи. У експозиції можна побачити архаїчний одяг кінця XIX - початку ХХ століття, а також одяг міжвоєнного та повоєнного періодів ХХ століття. Легко побачити, що вони суттєво відрізняються тонкістю полотна, якістю ниток та різновидами орнаментів. Давніші строї характерні своєю самобутністю та архаїчністю, у той час як на початку ХХ століття уже активно використовуються рослинні орнаменти, які, безумовно, теж мають свої приховані змісти та захопливі історії походження.

На завершення оповіді окремо хочемо пригадати та віддати шану звитязі воїнів, що чинили опір у цих землях в період визвольної боротьби першої половини ХХ століття. Без цього наша розповідь про Волинь була б неповною.